Легенди про "чорних запорожців" та подвиги воїнів "УНР": що розповів про нашу історію прес-секретар голови ВР

"Сталося так, що я ніколи не думав бути ні журналістом, ні письменником, ні істориком...", – так ми розпочинаємо розмову із прес-секретарем голови Верховної Ради України Андрієм Ковальовим. Телевізор транслює пленарне засідання ВР, під вікнами галасують, але сьогодні мова – не про будні в кулуарах та роботу зі спікером Парубієм, а про минувщину та її відгомін у нашому сьогоденні. Про ті сторінки історії, які радянська влада так намагалася стерти. Про захоплення історією "цих дивних українців" речника голови ВР.

"Пізнати цих дивних українців": історичні пошуки та проект "Героїка"

Цікавитися історією рідного народу Андрій Ковальов почав з дитинства. Виростав на розповідях дідуся про страшні роки Голодомору і бачив в очах старенького глибокий страх.

– Я довго не міг зрозуміти, за що знищували цей народ. Я бачив радянські пропагандистські фільми, які в часи мого дитинства показували по телевізору, а від діда чув зовсім інше. Це викликало у мене багато запитань, глибоких запитань, на які я шукав відповідь. Мені цікаво було пізнати історію цих дивних українців, які без кінця борються за свою незалежність. Борються за право вільно і гідно жити на власній землі, і постійно різні сусіди зазіхають на їхнє щасливе життя.

Особливу увагу тоді ще школяра привернула історія вояків армії "УНР". Історії про легендарних "чорних запорожців" та інших українських патріотів, які сформували незалежні національні Збройні сили та поклали життя за українську державність, хлопцеві тоді здавалися неймовірними, ніби кадри з пригодницьких фільмів і вестернів. З часом таке дитяче захоплення вилилося у створення благодійного фонду "Героїка". Нині втілено майже 30 проектів по всій Україні.

– Колись я познайомився зі своїм однодумцем, земляком Сергієм Лисенком. Це місцевий історик. Він мені розповів, що в нас у Боярці є цвинтар вояків армії "Української народної республіки". Спершу я думав, що він щось наплутав, але потім він довів мені на архівних документах, що таке є. І я задався метою, що ми маємо ці могили відновити, бо ці поховання невидимо зв’язують нас із тими молодими хлопцями, які 100 років тому боролися за нашу незалежність. І ще я познайомився з однодумцем, Павлом Подобєдом. Також унікальною і видатною людиною. Павло набагато глибше цікавився армією "УНР". Разом ми реалізували перший спільний проект у Боярці, і 2010 року Павло заснував благодійний фонд "Героїка". Тепер у цьому фонді ми реалізовуємо меморіальні проекти із вшанування армії "УНР". Це наша громадська діяльність. По Україні вже втілено 28 проектів.

Андрій Ковальов

Робота розпочалася в роки правління Януковича, тож "Героїка" стикалася з опором не лише влади, а й пересічних українців. Попри все, ініціатива працює і нині. Досягненнями благодійники задоволені.

– У моїй рідній Боярці ми вже встановили два меморіальні барельєфи – на честь Євгена Коновальця та Марка Шляхового (місцевого діяча "УНР"). Ми відновили комплекс поховань вояків армії "УНР" у Боярці – це шість могил. Зробили хрести, встановили імена цих хлопців. Була проведена дуже велика робота, яка тривала не один рік. Крім того, ми встановили меморіальну дошку Григорію Скибі в Конотопі. Є хрест козаку Спиридону Тропку в селі Дніпровокам’янка Дніпропетровської області, меморіальна дошка на честь заснування першого регулярного збройного формування "УНР" у селі Гнатівка на Київщині. Насправді, проект "Героїка" – загальноукраїнський, багато роботи ще попереду.

Що ж спонукає на таку активну громадську діяльність – то це гостре почуття справедливості. Пам’ять про героїв мусить жити, переконаний Андрій Ковальов.

Андрій Ковальов

"З Архістратигом на щитах. Нариси до історії першої російсько-української війни на Київщині 1917-1918 років"

Зацікавленість в історії рідного краю, рідної Боярки, бажання донести сучасникам те, що насправді відбувалося в містечку 100 років тому, зрештою вилилося в книгу, яка побачила світ у березні 2018 року. Історії про добровольців, визвольну війну та надто схожі з сьогоденням події: окупацію, свавілля агресора та активний супротив простих українців – усе це вмістилося на сторінках книги "З Архістратигом на щитах".

– Була велика мотивація дослідити справжню, невідому історію, українську історію Боярки. Бо в радянські часи більшовики насадили там великий міф. Була створена така ідеологічна брехня, яка називалася "Как закалялась сталь", нібито написана Миколою Островським. Коли питаєш у пересічних мешканців Боярки, що тут було 100 років тому, єдине, що вони можуть ретранслювати – це оцей радянський міф. Цю книжку читали в школі, але ніхто не пояснював дітям, що Павло Корчагін – це брехня. Павлік Корчагін – це така сама фантастика, як і Гаррі Поттер. І хоча молоде покоління не знає змісту роману "Как закалялась сталь", чомусь цей міф і надалі живе у свідомості моїх земляків. Є, знаєте, наукова фантастика, а це навіть не наукова фантастика. Це просто фантастика!

Досліджуючи події визвольних змагань столітньої давнини в рідній Боярці, Андрій Ковальов усвідомив: історія йде по спіралі. Ситуація на сході – це те, що українці вже переживали століття тому. Київщина, 1918 рік. Більшовицька навала, проти якої постали прості хлопці, добровольці під синьо-жовтими стягами.

– Перше, що я відкрив для себе – це те, що моє містечко 100 років тому (в лютому 1918 року) було окуповане більшовиками. У грудні 1917 року розпочалася перша радянсько-українська війна. Більшовики наступали з півночі, зі сторони Чернігівщини. Відбулися дуже відомі бої за Конотоп, Бахмач, Крути. Потім більшовики увійшли до Києва, за перші декілька днів стратили кілька тисяч українців. Так само окупували і Київщину, окупували мою рідну Боярку. І тут у мене відбувається таке прозріння – те, що було у 2014 році на Донбасі: окупація Краматорська, Слов’янська – те саме було в моїй рідній Боярці 100 років тому. Так само окупували росіяни, так само катували людей, вбивали їх, грабували.

Андрій Ковальов

1-го березня 1918 року у Василькові був сформований добровольчий батальйон – Васильківський кіш вільного козацтва. Українці здобули зброю і під синьо-жовтими прапорами почали визволяти свою рідну Київщину, свій рідний край від російсько-більшовицької окупації. Наскільки цікаво повторюється історія! Те, що було влітку 2014 року на Донбасі, коли наші добровольчі батальйони, сформовані з самооборони Майдану, з жертовних хлопців-патріотів звільняли українські міста від російської окупації. Так само і тут, на Київщині, виявляється, відбувалося. Це така сама визвольна війна. Тому, щоб устигнути до 100-ліття цих подій, до 1 березня 1918 року, я спочатку почав писати маленьку статтю, але ця стаття вилилася в книгу.

У книзі описані події лише березня 1918 року. Інформацію про них, каже пан Андрій, черпав з архівів. Вдалося зробити і біографічний довідник учасників добровольчого батальйону. Це хлопці з Київщини, Фастова, Боярки, Білої Церкви, Василькова, які 1918 року звільняли Київщину від більшовиків.

– Хотілося в цій книжці, у вступі, розповісти приблизну хронологію тих подій, які відбувалися з 1917 по 1920-ті роки у Боярці. Цей короткий спалах боротьби українців за українську незалежність. І те, що ті люди, які боролися за нашу незалежність, не з космосу прилетіли, їх не з іншої планети сюди закинули. Це місцеві люди, місцеві українці, які просто відчайдушно боролися, знали, за що вони боролися, були мотивовані. Головна їхня мотивація тоді була – любов до власної родини, любов до власної землі, до Батьківщини.

Назва книги – символічна, адже Архістратиг Михаїл – небесний покровитель воїнства.

– Архістратиг Михаїл – це споконвічний символ київської землі. І на печатці Васильківскього коша вільного козацтва також був зображений Архістратиг Михаїл. Але для військових це небесний покровитель. Архістратиг – найголовніший серед небесного воїнства, небесний покровитель усіх воїнів. Знову-таки, я хотів, щоб у цій назві був якийсь поетичний зв’язок поколінь. Зрозуміло, що 100 років тому – це не лицарі середньовічні в традиційному уявленні, але для нас вони лицарі, бо це захисники нашої землі. Я хотів, щоби це перегукувалося з лицарською традицією, коли на щитах панували святі для них символи. На обкладинці зображена кокарда, яка нагадує лицарський щит. Ніби новітнє українське лицарство, яке на щитах з Архістратигом – головним небесним воїном. Тому така назва. І кокарда – тобто військовий символ, військова відзнака саме українського війська.

Андрій Ковальов

Свою книгу Андрій Ковальов називає антибіотиком для сучасників. Українці мають звільнитися з тенет рабської свідомості, насадженої за часів Радянського Союзу, переконаний автор.

– Оця вся праця, той рік, я не сказати втратив, а здобув на це дослідження, пошуки, укладання карт (тут є карта бойових дій із позначенням, коли і яке містечко було звільнено від більшовиків, як рухався цей добровольчий батальйон, хто був у його складі), біографії цих хлопців. І найбільша відзнака і подяка – коли люди знаходять на цих сторінках своїх родичів. Хотілося би, щоб цих людей було більше і більше. Головне, щоб мої земляки, прочитавши цю книжку, зробили правильні висновки і звільнилися від рабської свідомості, хронічної хвороби більшовизму, яка, на превеликий жаль, і досі сидить в їхніх душах і мізках. "Русскій мир" досі живе в душах, мізках і серцях наших співвітчизників, і я сподіваюсь, що такі антибіотики, як ця книжка, покликані їх від цих хронічних хвороб лікувати.

Тепер, каже, мріє написати ще одну книжку про історію рідного містечка, яка завершуватиметься 1929-м роком. Тоді саме більшовики схопили на околицях Боярки останнього українського підпільника, який відчайдушно боровся проти радянської окупації. Але чи стане сил на таку роботу, автор поки не певен.

Андрій Ковальов

На завершення

У вільний час Андрій Ковальов займається пасікою, бере участь у військово-історичних реконструкціях та слухає українських пісень, на яких виріс. Розповідає, що дуже захоплюється і вважає абсолютно геніальним нашого кобзаря Тараса Шевченка, а ще – мріє робити документальні фільми на історичну тему.

Крім того, зараз разом з однодумцями пан Андрій розпочинає проект із вшанування полковника Армії УНР Юрія Отмарштейна – шведа за походженням, який народився на території України, був переконаним українським патріотом, а головне – воював у 1917-1922 роках за незалежність України.

– Отмарштейн – це недооцінений український військовий геній. Перед початком Першої світової війни він закінчив Миколаївську військову академію Генерального штабу у Петербурзі, воював на фронті Першої Світової, а коли у 1917 році на горизонті замайоріла ідея української державності, Отмарштейн не вагаючись зголосився долучитися до українського війська. Він був зі своїм народом і своїм українським військом у найскладніші часи боротьби за державність 1917-1920 роки. У 1921, коли майже не було надії на звільнення України з-під російсько-більшовицької окупації, Юрій Отмарштейн разом з Юрієм Тютюником організовують дуже сміливу військову операцію, яка увійшла в історію України під назвою "Другий Зимовий похід".

Отмарштейн

У листопаді цього року ми плануємо відкрити мистецький меморіальний барельєф на честь полковника Юрія Отмарштейна на вокзалі станції Боярка на Київщині і розпочинаємо фінансову збірку. Я вірю, що за місяць нам вдасться зібрати 60 тисяч гривень.

Долучитися до проекту можна грошовою пожертвою для Благодійного фонду "Героїка":

ПриватБанк: 4149 4393 9261 8991, Цюпка Наталя Романівна
————————————————
Найменування юр. особи: Благодійна організація "Благодійний фонд "Героїка"
Код ЄДРПОУ: 38697076
Валюта рахунку: UAH
№ рахунку: 26005602566300
Назва банку: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"
МФО (код банку): 351005
Призначення платежу: Благодійний внесок
————————————————
PayPal: heroic.spirit@gmail.com

Марія Бєляєва, для 5.UA

Дивіться також фотогалерею за темою: 

Державний прапор України
/
Державний прапор України
Варіант національного прапору України до 1918 року
/
Варіант національного прапору України до 1918 року
Козацькі прапори 1651 року
/
Козацькі прапори 1651 року
Неофіційні кольори Королівства Галичини і Лодомерії (1772-1800)
/
Неофіційні кольори Королівства Галичини і Лодомерії (1772-1800)
Неофіційні кольори королівства Галичини і Лодомерії (1800-1849), герцогства Буковини (1849-1918)
/
Неофіційні кольори королівства Галичини і Лодомерії (1800-1849), герцогства Буковини (1849-1918)
Неофіційні кольори королівства Галичини і Лодомерії (1849-1918)
/
Неофіційні кольори королівства Галичини і Лодомерії (1849-1918)
Прапор Січових Стрільців
/
Прапор Січових Стрільців
Військово-морський прапор УНР (січень 1918)
/
Військово-морський прапор УНР (січень 1918)
Прапор Кримської Народної Республіки (1917-1918)
/
Прапор Кримської Народної Республіки (1917-1918)
Прапор Далекосхідньої Української Республіки (1917-1922)
/
Прапор Далекосхідньої Української Республіки (1917-1922)
Військово-морський прапор Української Держави (липень 1918)
/
Військово-морський прапор Української Держави (липень 1918)
Прапор Махновського руху (1918–1921)
/
Прапор Махновського руху (1918–1921)
Прапор Донської республіки (1918–1920)
/
Прапор Донської республіки (1918–1920)
Прапор Кубанської народної республіки (1918-1920)
/
Прапор Кубанської народної республіки (1918-1920)
Прапор Лемко-Русинської Республіки (1918 – 1920)
/
Прапор Лемко-Русинської Республіки (1918 – 1920)
Прапор Холодноярської Республіки (1919 – 1922)
/
Прапор Холодноярської Республіки (1919 – 1922)
Прапор ОУН-М
/
Прапор ОУН-М
Прапор ОУН-Б
/
Прапор ОУН-Б

Попередній матеріал
Битва на Синіх Водах: як Київ, Чернігівщину та Поділля звільняли від іга Золотої Орди
Наступний матеріал
Здорове й розкішне: як в домашніх умовах зробити шампуні та маски для волосся